Понеділок, 20.11.2017, 04:46
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Контакти
Годинник
Мудрі думки
Вікно в Україну
Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну»
Календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

"НОВА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА"     науково-методичний журнал

Каталог статей

Головна » Статті » Статті працівників кабінету

Особливості гендерної соціалізації обдарованих дівчаток

УДК   37.035:371.212.3

Наталія ПОЛИЦЯК,

завідувач кабінету редакційно-видавничої

                                                                               діяльності  Рівненського ОІППО

 

ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОБДАРОВАНИХ ДІВЧАТОК

 

У статті розглянута проблема «зникаючої» обдарованості та  особливості гендерної соціалізації обдарованих дівчаток.

      Ключові слова: обдарованість, стереотип, гендер, соціалізація, «зникаюча» обдарованість.

     В статье рассмотрена проблема «исчезающей» одаренности и гендерные особенности социализации одаренных девочек.

Ключевые слова: одаренность, стереотип, гендер, социализация, «исчезающая» одаренность.

In this article has considered the problem of «disappearing» gifts and features of gender socialization gifted girls.

Key words: gift, stereotupe, gender, socialization, «disappearing» gifts.

Актуальність порушеної проблеми незаперечна, адже протягом століть вважалось, що геніальність – прерогатива чоловіків. І хоча давно вже говорять про те, що матері геніальних людей жінки розумні і з характером, але важко довести, що ці матері носили в собі щось геніальне. Так, А.Шопенгауер стверджував, що сенс існування жінок у дітонародженні, а для цього геніальних здібностей не потрібно. Геній проявляється переважно у чоловіках і якщо буває притаманний жінкам, то проявляється в них у значно меншій мірі. «Жінки можуть володіти значним талантом, але ніколи не бувають геніальними, тому що вони завжди суб’єктивні…». Таку ж думку висловив австрійський філософ О.Вейнінгер: «Жінки не розуміють геніальності, хоча на перший погляд могло б здатися інакше, насправді їх статеве марнославство цілком задовольняється всякою екстравагантністю, яка виділяє чоловіка серед оточуючих його людей… Геніальність виступає як певний рід вищої мужності, і тому жінка не може бути геніальною» [2; 1].

     Немає потреби у складних дослідженнях і суворій статистиці, щоб побачити явну невідповідність між шкільними успіхами дівчаток і їх досягненнями у зрілому віці. Ця невідповідність була названа С.Олшен «зникаючою» обдарованістю, її неможливо пояснити тільки біологічними причинами (наприклад, розходженнями у будові мозку або наявністю різних гормонів). Дана проблема досить незвична для тих, хто виріс в атмосфері «безстатевої» педагогіки та декларацій про рівність статей. Народжується однакова кількість обдарованих дівчаток і хлопчиків, але з віком обдарованість дівчаток поступово перетворюється на міф або у виняток із правила.

За даними Б.Кларк, принаймні половину всіх обдарованих дітей, виявлених у початковій школі, становлять дівчатка. До моменту переходу в старші класи їх виявляється менше однієї четвертої. В «дорослому» світі жінка-керівник, лідер в освіті чи промисловості, науці чи політиці – відносно рідкісне явище [4]. .Як справедливо зазначають Т.В.Виноградова та В.В.Семенов, для розуміння ситуації, що склалася «необхідні багатофакторні моделі», які враховували б біологічні та психологічні особливості жінок, а також соціальні детермінанти, вплив сім'ї, школи, стереотипів статевих ролей. Вони роблять висновок, що розробка таких моделей – поки справа майбутнього. Однією з підстав для такого висновку є недостатня вивченість окремих сторін можливих моделей [6].

     Метою статті є розкриття значущості проблеми «зникаючої»  обдарованості та недостатність вивчення особливостей гендерної соціалізації обдарованих дівчаток у вітчизняній науці,  що створюють зовнішні та внутрішні бар'єри реалізації обдарованості. Тому, як  зазначала Маргарет Мід, американський етнограф та антрополог, «вирішення завтрашніх дорослих проблем залежить у значній мірі від того, як наші діти ростуть сьогодні».

Спостерігаючи за дітьми, ми можемо побачити як вони грають ролі, що личать їм за ознакою статі. Дивно, як рано виявляються у дитячих іграх статеві стереотипи поведінки. Безсумнівно, такі стереотипи розвиваються - можливо, і неусвідомлено - у сім'ї. Деякі педагоги сприймають і навіть розвивають ці стереотипи, вчителі часто говорять, що батьки бувають незадоволені, коли педагог намагається зламати стереотипізацію за ознакою статі, відповідно до якої хлопчики повинні грати в кубики і машинки, а рухатися під звуки маршів, у той час як дівчаткам пристало няньчити ляльок, займатися прибиранням, а танцювати під «прозору», легку музику.

Стереотипізація за статевою ознакою особливо шкідлива для обдарованих дітей, тому що вони в більшій мірі, ніж їх менш здібні однолітки, поєднують у собі властивості, які характерні як для їх власної статі, так і для протилежної.  Однак подібне синтезування ніколи не віталося суспільством. Традиційне визначення «чоловічого» характеру включає такі якості, як незалежність, наполегливість, дух суперництва,  схильність до роздумів, прагнення новизни, емоційна стриманість і самоствердження. Аналогічне визначення «жіночого» базується на чутливості у міжособистісному спілкуванні, залежності, пасивності,  відсутності наполегливості, намаганні уникнути суперництва, відданості, емоційності, інтуїції, вразливості та дбайливості.

     За деякими закордонними дослідженнями, жінки, що працюють поряд із чоловіками в одній галузі, виявлялися схожими на чоловіків. Дослідження жінок-вчених показали, що вони серйозні, у вищій мірі інтелектуальні, володіють незалежним мисленням, автономні та емоційно стійкі. Щоб досягти успіху в науці, жінки повинні володіти чоловічими рисами інтелекту, у більшій мірі, ніж самі чоловіки, тому що для того, щоб перемогти стереотипи, тобто упередження проти жінок-вчених, потрібно довести перевагу [5].

Ті, хто займається вивченням творчо продуктивних особистостей, виявляють, що чоловіки, які володіють такими властивостями,  часом виглядають «жіночними» і чутливими, в той же час як для жінок, що відносяться до цієї групи, можуть бути характерні «мужність» і незалежність. Ці якості оцінюються за шкалою, яка є продовженням традиційного уявлення про поділ на «чоловіче» та «жіноче».

У той же час розвиток у чоловіках і жінках якостей, притаманних протилежній статі, розширює для них діапазон загальнолюдського, розсовує рамки стереотипів.

Дорослі обох статей, які зуміли поєднати обидва ці аспекти, відрізняються і досить високим рівнем самооцінки, відчуттям своєї індивідуальності, що дає більше можливостей для реалізації себе як особистості. Їх характерам властиві такі риси, як відкритість, гнучкість, розрахунок на власні сили.

У 1949 році Маргарет Мід писала про так званий «подвійний ланцюг очікувань», що зв'язує  і хлопчиків, і дівчаток. Хлопчика навчають досягати успіху, а дівчинку - демонструвати, що вона нічого не домагається і ніколи не доб'ється. На її думку, хлопчик-невдаха і удачлива дівчинка ризикують одним і тим же: вони ніколи не будуть обрані представником протилежної статі. «У багатьох суспільствах хлопчиків виховували на основі дуже простого прийому, просто навчаючи їх не бути жінками», - висловлювалася Маргарет Мід.

Незважаючи на зміни, які відбулися у системі освіти і законодавстві, ситуація стосовно до міжособистісних відносин залишається багато в чому такою ж само.

Прикладом тому є численні публікації, що розповідають про невдалі шлюби, де дружина займала більш високу посаду і відповідно більше заробляла. У багатьох випадках це надавало надзвичайно хворобливий вплив на чоловіка і його самооцінку. Ця інформація дуже важлива для обдарованих юнаків і дівчат, котрі обирають нетрадиційні життєві шляхи. Їм слід пам'ятати, що руйнуванню сім'ї можна запобігти, спираючись на здорове самовідчуття і власну систему цінностей. Найкраще ці якості можуть бути розвинуті турботливими і тактовними батьками, які уникають стереотипів у своїх очікуваннях - незалежно від статі дитини.

       Період дошкільного дитинства - це той період, у процесі якого дорослі повинні зрозуміти дитину і допомогти їй розкрити ті унікальні можливості, які дані для неї своєю статтю.

       Але очікування різні ще до народження дитини. З самого початку дівчаток вчать бути пасивними, слухняними, проявляти турботу про інших. Очікують, що вони віддадуть перевагу спокійним іграм і заняттям, що не будуть схильні брати участь у ризикованих справах.

 За даними американських дослідників, дитяча кімната хлопчика ширше розкриває навколишній світ - у ній машинки, дидактичні ігри, конструктори, спортивний інвентар, тварини, військові іграшки. У дитячій кімнаті трирічних хлопчиків у середньому в три рази більше іграшок, ніж у їх ровесниць. Багато категорій іграшок зовсім не представлені у дитячих кімнатах дівчаток.

Виявляється, дівчатка про це пам'ятають. У спогадах про дитинство обдарованих дівчаток-підлітків містяться численні згадки про те, що їм давали ті іграшки, які батьки вважали підходящими для них, а не ті, яким вони самі надавали перевагу.

Практика виховання різна, починаючи з різної реакції на плач немовлят - до дівчаток підходять швидше, заспокоюють їх частіше. Пізніше на прогулянках матері тримають дівчаток ближче до себе. Таким чином, дівчаткам почасти несвідомо навіюють буквально з пелюшок, що вони залежать від інших, що вони самі не можуть впоратися з ситуацією. Проте добре відомо, що активність, самостійність, впевненість у собі необхідні для розвитку високого рівня інтелекту [7].

     У той же час близькість до батька, ідентифікація з ним дозволяє дівчинці дошкільного віку набути незалежність, активність – необхідні якості  для реалізації себе у житті, та зробить її більш логічною, менш чутливою, що означає більш успішною у розумовій діяльності, а не у художній творчості. Протожіночність утруднить для багатьох дівчат-дошкільнят набуття якостей, необхідних для реалізації себе у геніальній художній творчості. Для того, щоб обдарована дівчинка зберегла потенціал у творчості, їй необхідно ідентифікуватися із обома батьками [8].

Менша цінність «жіночого» у суспільстві утруднює розвиток позитивної Я-концепції дівчинки дошкільного віку. Приналежність до соціальної групи, що володіє меншими можливостями та владою, породжує проблеми із становленням жіночої ідентифікації, особливо якщо дівчинка володіє високими соціальними здібностями, у тому числі і лідерськими [9; 6].

     Дівчаток менше націлюють на високі досягнення, вони отримують менш розгорнуту оцінку своїх дій, ніж хлопчики. Їх характеризують як менш розвинутих (винахідливих, допитливих), але більш довірливих, поступливих. Прояв незалежності у судженнях, оригінальність мислення в обдарованих дівчаток дошкільного віку іноді викликає негативну реакцію педагогів. Таке відношення породжує емоційні проблеми обдарованих дівчат. Вони маскують свою обдарованість, щоб бути прийнятими суспільством.

     Феномен «зникаючої» обдарованості дівчаток у міру їх дорослішання розглядає російський психолог Л.В.Попова. На основі конкретних соціологічних досліджень та наукових узагальнень, вона робить висновок про те, що орієнтованість дівчаток у процесі соціалізації на обслуговування сім’ї у певній мірі визначає їх майбутній занижений соціальний статус. На соціологічному матеріалі автор переконливо показує, що «конструювання гендерних компонент особистості проходить протягом усього дошкільного віку» [9].

     Н.А.Конопльова окреслила тривожну тенденцію: суспільство, орієнтоване на жорсткі уявлення про те, що є «чоловіче» та «жіноче», нерідко відкидає та пригнічує обдарованість саме по причині «порушення правил поведінки, приписаних біологічній статі людини, у даному випадку дитині» [5].

     Батьківська підтримка у боротьбі проти тиску соціальних стереотипів важлива для обдарованих дітей обох статей, але особливо для дівчаток. Часто з таких дітей роблять «обдарованих учнів» і «дівчаток».

Ще до початку навчання дівчаток готують до репродуктивного життя, «хорошої» поведінки,  придушенню власної ініціативи (конформності). У школі цей процес триває – численні закордонні дослідження показали, що шкільні вчителі приділяють більше уваги в класі хлопчикам. Учителі в першу чергу відповідають на їхні запитання, а однокласниць до питань не заохочують. Мається на увазі, що дівчинка повинна знати, а не досліджувати і сумніватися в істинності чи повноті знання. Крім того, що вчителі частіше відгукуються на різні види активності хлопчиків, вони також дають якісно інший зворотній зв'язок хлопчикам і дівчаткам. Будь-яка відповідь дівчинки приймається (з тією чи іншою оцінкою), від хлопчиків вимагають більшого, наполягають на пошуку правильного чи більш раціонального рішення. Їх відповідям також дається більш розгорнута характеристика, на основі якої можна йти далі. Таким чином, хлопчиків більше орієнтують на досягнення, на подолання труднощів, на більш високий рівень домагань. Кількість і якість уваги, що приділяється вчителями дівчаткам, дає їм зрозуміти, що вони на других ролях, що в класі є важливіші люди.

Вчителі по-різному пояснюють погані успіхи учнів різної статі: неуспіх дівчаток - відсутністю здібностей, хлопчиків - недоліком працьовитості, зусиль. Ця відмінність має велике значення, оскільки за відсутності здібностей працьовитість, додаткові зусилля не вирішать проблему. Отже, дівчаток менше налаштовують на роботу, їх заохочують прийняти те, що є, як належне. І навпаки –  хлопчиків  стимулюють працювати більше, щоб домогтися успіху.

      У школі вчителі продовжують зусилля сім'ї з формування різного типу поведінки у дівчаток і хлопчиків. Помічено, що вигуки з місця, дрібні порушення дисципліни, допущені дівчатками, викликають активне неприйняття вчителів, тоді як хлопчикам ті ж дії сходять з рук. З боку вчителів і батьків на дівчаток здійснюється сильний тиск, з тим щоб змусити їх беззаперечно підкорятися всіляким нормам, правилам і традиціям. До відхилень від норм хлопчиків ставляться терпимо, тим самим стимулюють у них дослідницьку активність і накладають заборону на неї у дівчаток.

Відмінності у ставленні вчителів до учнів різних статей виражені ще яскравіше у разі обдарованих дітей та підлітків. Так, вчителі вважають, що обдаровані хлопчики перевершують обдарованих однокласниць в області критичного та логічного мислення, у творчому вирішенні завдань. Вчителі-чоловіки сприймають обдарованих учениць більш традиційно, ніж вчительки: більш емоційними, поступливими, довірливими, з менш розвиненою уявою, допитливістю, винахідливістю. Також педагоги ставлять найнижчі оцінки тим ученицям, які виявляють здібності до аналітичного мислення, до висунення власних оригінальних ідей, чинять опір традиційним умовностям. Хлопчики з подібними характеристиками мають у вчителів високий рейтинг.

 Вчителі, які знають обдарованих учениць добре, оцінюють їх більш негативно, ніж вчителі, що не працюють із ними постійно. Протилежна тенденція властива ситуації з обдарованими хлопчиками. Упереджене ставлення до обдарованих учениць  особливо небезпечне, так як дівчатка більш сприйнятливі до реакції вчителів [3].

     Самі вчителі рідко усвідомлюють особливості своєї поведінки і бувають здивовані, коли мають можливість побачити себе з боку та проаналізувати за допомогою фахівця відеозапис свого уроку. Типовим є фрагмент запису бесіди вчительки початкової школи з батьками обдарованої дівчинки: «У неї чудові успіхи з усіх предметів. Вона справжня всезнайка. Але у неї такий самовпевнений вигляд! Якщо вона залишиться такою, то коли підросте, у неї будуть проблеми з хлопчиками. Ми повинні змінити її поведінку».

Аналогічна практика взаємодії триває на рівні університетської освіти.

У результаті всіх цих, на перший погляд, малозначних відмінностей обдаровані дівчата йдуть у дорослий світ з деякими досить поширеними рисами. По-перше, багато хто з них заперечують свою обдарованість, високі здібності, пояснюючи свої успіхи зовнішніми умовами. По-друге, у них формується виняткова здатність до соціальної адаптації, добре маскується обдарованість, що забезпечує прийняття їх найближчим оточенням. По-третє, вони змінюють свої первинні професійні орієнтації, часто зі зниженням соціального статусу професії [7].

Мета освіти у гуманістичному суспільстві - допомогти ефективно реалізувати людські можливості. Немає потреби робити жінок більш схожими на чоловіків; треба допомогти і дівчаткам, і хлопчикам стати компетентними і продуктивними дорослими, які отримують задоволення від сім'ї і від роботи.

Висновки. Жінці в сучасному світі все ще доводиться боротися з традиційним до себе ставленням. Якщо вона досягає успіху і як дружина, і як мати, і як професіонал, то чомусь вважається, що у чомусь одному вона неодмінно повинна «недопрацьовувати». І замість того, щоб радіти своїй багатогранності та повноті життя, їй доводиться постійно боротися проти стереотипів суспільного сприйняття.

Всіх нас формує суспільство, в якому ми живемо, і багато батьків у тій чи іншій мірі винні у тому, що їх обдаровані доньки грають, по суті, чужі ролі. Батькам теж потрібна твердість, а не бути конформістами. Саме батьки повинні розвивати у дітях сильний характер та мотивацію,  щоб вони могли вільно рости і процвітати - як хлопчики, так і дівчатка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Вейнингер О. Пол и характер /О.Вейнингер – Москва, 2004. – 494 с.
  2. Ковалевский П.И. Психиатрические эскизы из истории /П.И.Ковалевский – Москва., 1995. – Т.1. – 544 с.
  3. Каменская Е.Н. Гендерный подход в педагогике: дис….доктора пед.наук/Е.Е.Каменская – Ростов/н/Д., 2006. – 410 с.
  4. Карпенко Н.А. Дитяча обдарованість як соціально-психологічна проблема / Н. А. Карпенко // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія «Психологічна» : зб. наук. праць / гол. ред. В. Л. Ортинський. – Львів : ЛьвДУВС, 2008. – Вип. 1. – С. 332–345.
  5. Коноплева Н.А. Одаренность и гендер/Н.А.Коноплева//Женщина в российском обществе. – 2000. - № 1. – С.24-30.
  6. Лейтес Н.С. Психология одаренности детей и подростков/Под ред. Н.С.Лейтеса. – М.:Издательский дом «Академия», 1996. – 416 с.
  7. Одаренность и возраст. Развитие творческого потенциала одаренных детей: Учеб. пособие/Под ред.А.М.Матюшкина. – Москва-Воронеж, 2004. - 192 с.
  8. Попова Л.В. Гендерная социализация в детстве/Л.В.Попова//Гендерный подход в дошкольной педагогике: теория и практика: монография; в 2-х ч., Мурманск, 2001. – Ч.1. – 231 с.
  9. Попова Л.В. Проблема самореализации одаренных женщин//Вопросы психологии. – 1996. - № 2. – С.31-42.
  10.  Савенков А.И. Одаренные дети в детском саду и школе: учеб. пос. для студ. высш. пед. учеб. заведений/А.И.Савенков. – М.: Изд.центр «Академия», 2000. – 232

 

Категорія: Статті працівників кабінету | Додав: Natali (07.05.2014)
Переглядів: 575 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]