Понеділок, 20.11.2017, 04:48
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Контакти
Годинник
Мудрі думки
Вікно в Україну
Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну»
Календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

"НОВА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА"     науково-методичний журнал

Каталог статей

Головна » Статті » Статті працівників кабінету

ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ КОСТЯНТИНА ДМИТРОВИЧА УШИНСЬКОГО

ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

КОСТЯНТИНА ДМИТРОВИЧА УШИНСЬКОГО

 

Полицяк Н.І.,
завідувач кабінету редакційно-видавничої

діяльності Рівненського ОІППО


         В Україні глибоко шанують пам`ять основоположника вітчизняної психолого-педагогічної думки, вчителя учителів Костянтина Дмитровича Ушинського. Його називають Учителем серця.

Глибокі гуманістичні переконання великого педагога винесені з власного досвіду виховання у дворянській родині. Батько – Дмитро Григорович Ушинський (народився у 80-х роках ХVІІІ ст. – помер у 1862 р.), виховувався у пансіоні Московського університету, працював викладачем у кадетському корпусі, був учасником Вітчизняної війни 1812 року. За час перебування на військовій службі мав багато нагород і був звільнений у званні підполковника через хворобу.

К.Д. Ушинський народився 2 березня 1824 р. у м. Тулі.

Майбутній педагог провів дитячі роки у маєтку батька, в урочищі Покровидина, на мальовничому березі річки Десни, поблизу міста Новгорода-Сіверського Чернігівської губернії. Маєток був розташований на високому березі Десни, де за спогадами Ушинського був величезний старий сад, а сама місцевість була багата найрізноманітнішими ландшафтами. «Боже мій! Скільки перемріялось, — згадував пізніше Ушинський, — на цьому прекрасному березі Десни, на цих кручах, навислих над рікою. Як оживлялось і наповнювалося враженнями життя моє, коли наближалася весна! Я стежив за кожним її кроком, за кожною найменшою зміною у боротьбі зими і літа».

         Дещо пізніше Ушинський у спогадах напише: «Важко передати словами те особливе дещо, яке народжується в душі нашій, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда».

         І хоча Костянтина Ушинського називають видатним російським педагогом, сам він вважав себе українцем, глибоко шанував українську мову. Ось як писав про це сам славетний педагог: «Ні, я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Всі родичі, діди, дядьки і батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі». Україна ввійшла в розум, душу та серце майбутнього педагога із сім'ї, природи, від сусідів-українців, українських дітей-ровесників, з якими грався, під впливом української народної педагогіки, разом з українською мовою, яку добре знав і щиро любив, охоче спілкувався нею. У цьому першорядну роль відіграла, звичайно, його мати, яка сама керувала початковим навчанням сина, увела його у світ українства, пробудила в ньому допитливість, інтерес до читання, прищепила любов до України.

         Мати – Любов Степанівна Гулак-Капніст, українка, походила з родини відомого українського письменника Василя Васильовича Капніста. Саме вона була першою вчителькою, сама навчала свого сина грамоти. На жаль, Любов Степанівна пішла з життя дуже рано. «Мати моя померла, коли мені не було ще дванадцяти років, а батько після смерти матері майже не жив дома, отже, жив я один з меншим братом моїм у тому хутірці, куди ніхто не наглядав», — згадував Костянтин пізніше. Упродовж всього свого життя вдячний син високо цінуватиме здібності матері-виховательки, вважаючи її особистість «необхідним посередницьким членом між наукою, мистецтвом і поезією, з одного боку, звичаями і характером народу з другого». Завдяки матері, – підкреслював педагог, – успіхи цивілізації проникають у родинне виховання, а через нього і в життя народу.

         Міцний фундамент знань і шанобливе ставлення до науки дало
К. Д. Ушинському навчання в Новгород-Сіверській гімназії (першій гімназії в Лівобережній Україні). Виховання, яке за словами Костянтина Ушинського «здобували» учні в Новогород-Сіверській повітовій гімназії, сприяло створенню атмосфери пошанування учителів і науки. Очолював гімназію доктор права і філософії Ілля Федорович Тимковський. У свій час він читав лекції з історії словесності і законодавства в Московському університеті.

         Під впливом І.Ф.Тимковського в майбутнього педагога пробуджується інтерес до вивчення історії і права. Ушинський з глибокою пошаною відгукувався про свого вчителя. Він називав його «шановним старцем» і визнавав за ним благоговійну повагу до науки.

         «Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії маленького містечка Малоросії Новгорода-Сіверського, було в навчальному відношенні не нижче, а навіть вище того, яке в той час здобувалося в багатьох інших гімназіях. Цьому багато сприяла пристрасна любов до науки і деяка навіть педантична повага до неї з боку покійного директора Н-ської гімназії, старого професора, ім’я якого відоме і в ученій літературі, — Іллі Федоровича Тимковського». Це знову рядки зі спогадів.

         Цікава деталь: сестра І. Ф. Тимковського Глікерія була матір’ю Михайла Максимовича, першого ректора Київського університету, який виховувався в родині Тимковських.

         Костянтин чудово знав і любив українську мову: «Наша мова… мелодична, співуча мова.., на якій існує така народна література, якою ще недавно співав Шевченко, виганяється зі школи, мовби якась чужа! А який невичерпний матеріал народна поезія дає для розвитку найблагородніших і найніжніших почуттів у серці молодого покоління», — звертався він пізніше до освітян.

         У 1840 році Ушинський вступає до Московського університету на юридичний факультет. Товариш по університету Ю. С. Рехневський так характеризує 17-річного студента Ушинського: «Уже під час вступних екзаменів і перших лекцій в університеті ми всі звернули увагу на Ушинського, який був тоді вельми молодою людиною, із чорними виразними очима, з розумним і надзвичайно симпатичним лицем, жива і жвава мова якого, з ледь помітним малоросійським акцентом, оригінальні й різкі судження з приводу університетських лекцій, тогочасних літературних і театральних явищ і всього того, що цікавило наш університетський світ, мимоволі збуджували загальне співчуття, яке викликає непересічна молода людина». У студентські роки К. Ушинський проявляє здатність швидко сприймати, критично оцінювати і засвоювати знання, а також передавати їх іншим. У спогадах Ю. С. Рехневського також звертається увага на те, що
К. Ушинський засвоював найтрудніші філософські юридичні теорії і роз`яснював їх своїм товаришам по навчанню. Юридичний факультет Московського університету К. Д. Ушинський закінчив з видатними успіхами у 1844 році. К. Д. Ушинський був залишений там на два роки для підготовки до професорської діяльності.

         Роки навчання сформували його і як ученого, і як громадянина. Тож у щоденнику Ушинського з’являються такі слова: «Готувати уми! Розсівати ідеї! Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкинемо егоїзм, будемо трудитися для потомства…» Через кілька років знову запис: «Зробити якнайбільше користі моїй батьківщині — ось єдина мета мого життя і до неї якраз я повинен спрямувати всі свої здібності».

         У 1846 році Ушинський отримує призначення в Ярославський юридичний ліцей на посаду професора. Тут він себе проявив як талановитий лектор і учений енциклопедист. Його лекції захоплюють слухачів. Через три роки, у 1949 був звільнений за вільнодумство та демократичний напрям лекцій. Посада дрібного службовця, журналістська праця в «Современнике» — все це не було його покликанням.

         У 1850 році починає роботу в Петербурзі і довгий час Ушинський був змушений служити урядовцем у Міністерстві внутрішніх справ у департаменті іноземних віросповідань. Перебуваючи у відрядженні в Чернігівській губернії (1851 р.) у Новгород-Сіверському він одружується із Надією Семенівною Дорошенко, яка походила зі славного українського роду Дорошенків і була дочкою українського дворянина, їй належав хутір Богданка в Глухівському повіті Чернігівської губернії (тепер хутір Богданка Шосткинського району Сумської обл.).

         З 1855 року починає працювати в Гатчинському сирітському інституті викладачем словесності і законодавства. Там була організована спеціальна школа для малолітніх дітей, де проводились дослідження із вдосконалення методів навчання і виховання. Він ознайомлюється з працями Є. О. Гугель «Читання для розумового розвитку малолітніх дітей і збагачення їх пізнаннями», «Керівництво до розумових вправ при викладанні вітчизняної мови на третіх курсах» та ін. Саме ці праці мали вплив на К. Д. Ушинського при підготовці його власних книг для дітей.

         У Гатчинському сирітському інституті він знаходить своє місце в житті — усвідомлює потребу брати особисту участь у розв’язанні найважливіших суспільних проблем — проблем виховання й навчання. З’являються його перші педагогічні статті і праці: «Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи», «Про народність в громадському вихованні». Він стає основоположником нової народної школи.

         Основою виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до Батьківщини та свого народу Ушинський вважав народність і наголошував, що «у кожного народу своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і особливі засоби в досягненні цієї мети»…, і далі: «будь-яка жива історична народність є найпрекрасніше творіння Боже на землі і вихованню залишається лише черпати з цього багатого й чистого джерела» [2]. Ось така гарна думка.

         Однією з ознак народності, наголошував Костянтин Ушинський, є мова – найкращий виразник духовної культури народу. «Мова — найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що зв’язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле… Коли зникає мова народна в устах народу, до того часу живий і народ… Відберіть у народу все — і він усе може повернути; але відберіть мову — і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

         Натхненний духом просвітництва, створенням народних шкіл, він став свідком швидкого розвитку капіталістичних відносин тогочасного суспільства. Від його душевного зору не сховалось те, що привілейовані верстви, багатії мають свої, особливі інтереси у сфері освіти, надто далекі від народних. За сміливість поглядів, спроби реформації освітніх програм, пробудження гідної свідомості великий просвітник зазнав поневірянь та злигоднів. Чиновники проводили постійні перевірки та нагляд за діяльністю Ушинського і не раз звільняли з роботи або не допускали до неї, звинувачуючи у неблагонадійності.

         Погляди К. Ушинського на рівноправність навчального та виховного процесу не втрачають своєї актуальності й сьогодні. Суто навчання,— за його переконанням,—розвиває і витончує мислення, але неспроможне навчити співвідносити особисті інтереси з інтересами рідного народу, не привчає працювати на суспільне благо. К. Д. Ушинський виступив як проникливий педагог і психолог, наблизивши своє вчення до практики підготовки матерів та виховання малих дітей у сім’ї. Він сприймав педагогіку, так само як Й Ф. Гербарт, і як мистецтво, і як науку. Одним з найголовніших завдань використання положень педагогічних теорій вбачав у підготовці вчителів.

         У 1859 році К. Д. Ушинського, уже відомого як визначного педагога- теоретика і практика, призначають інспектором класів Смольного інституту благородних дівиць. Будучи інспектором у Смольному інституті (Виховне товариство благородних дівиць) сприяв підготовці дівчат до материнських обов`язків за принципом народності. За складеною К. Д. Ушинським програмою слухачки інституту вивчали педагогіку, психологію, фізіологію і гігієну.

         У середині ХІХ ст. К. Д. Ушинський одним з перших в історії педагогічної думки написав підручники і розробив методики для початкового навчання дитини в умовах сім`ї. Також великий вплив мало формулювання К. Д. Ушинським мети виховання: «Слово виховання застосовується не тільки до людини, а також до тварин і рослин, і так само й до історичних суспільств, племен і народів, тобто до організмів усякого роду, і виховувати в найширшому розумінні слова, означає сприяти розвиткові якого-небудь організму за допомогою властивої йому поживи, матеріальної чи духовної» [5].

         Перебуваючи у відрядженні в країнах Західної Європи, яке
К. Д. Ушинський справедливо вважав замаскованим засланням, в одному з листів 11 листопада 1863 р. він писав: «Страшно стає, як подумаю, що через рік чи два й останні тоненькі зв'язки мої з Руссю порвуться, і я залишусь десь у Ніцці чи Женеві, як острівець, загублений серед океану».

         За кордоном К. Ушинський вивчає проблеми жіночої освіти та шкіл для малолітніх дітей. Він знайомиться з програмами жіночих шкіл, семінарій для вчительок, цікавиться підготовкою жінок до навчання і виховання дітей в умовах сім`ї. Ознайомившись з досвідом організації навчальних закладів для малолітніх дітей у країнах Західної Європи, педагог виносить тверде переконання, що школа, яка приймає своїх підопічних до семи років, лише даремно шкодить здоров`ю дітей та їхньому природному розвиткові, підриваючи, таким чином, основи своїх власних навчальних успіхів. Він відстоює власне переконання в доцільності організації початкового навчання і виховання в родинному колі до виповнення дітьми восьми років. Педагог піддав критиці основні напрями виховання жінок у Німеччині і Франції – «німецько-господарський» і «французсько-галантерейний». Жіноча освіта у Франції готує жінку загалом до того, щоб вона була окрасою в суспільстві. «Німецько-господарча» жіноча освіта перетворює жінку на думаючий господарчий прес. Великий педагог дбав про те, щоб жінка досягла високого рівня педагогічної майстерності і могла самотужки займатися початковим навчанням дитини. З цією метою він написав і видав підручники «Дитячий світ» (1861) та «Рідне слово» (1864), працю «Методичні посібники та матеріали до рідного слова», щоб полегшити для матері та зробити для неї приємною працю початкового навчання.

         Праця «Рідне слово» видавалась протягом багатьох років у середньому тричі на рік і витримала близько 150 видань. Популярність підручника, пояснюється вмілим використанням у ньому традицій української народної педагогіки. У «Рідному слові» вміщено прислів`я, байки та жарти, народні казки та пісні. Діти, вважає педагог, мають право на щастя гарного домашнього виховання й навчання, а жінка-мати, пізнавши насолоду навчати і розвивати свого малюка, не повинна поступатися цим нікому без крайньої необхідності. Педагог звертає увагу матері на «педагогічну вроджену здібність», яка притаманна жіночій природі у вихованні малюка. В жінці-матері ствержується вроджене прагнення навчати й розвивати своїх дітей.

         Всі ці ідеї виховання та навчання К. Ушинський втілює спочатку в Смольному інституті, а потім детально обґрунтовує в своїх працях, перебуваючи на лікуванні у Швейцарії. Там він пише свою працю «Педагогічна антропологія», в 1868 році видає перший том свого класичного твору «Людина як предмет виховання», а наступного — другий том цієї надзвичайно важливої праці. Костянтин Ушинський вважав: «Мистецтво виховання — це мистецтво розвитку свідомості і волі…» «Виховання має своєю основною метою готувати людину до праці, яка є необхідною умовою для фізичного, розумового й морального удосконалення людини...».

         У статті Ушинського «Праця в її психічному і виховному значенні» читаємо: «Праця є єдине доступне людині на землі і єдине гідне її щастя… Виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя», і далі: «…людина народжена для праці; праця складає її земне щастя; праця — кращий хранитель людської моральності і праця має бути вихователем людини; тіло, серце, розум людини вимагають праці».

         Справді, його твори безцінні, адже це К. Д. Ушинський називав педагогіку мистецтвом — «найобширнішим, складним, найвищим і найнеобхіднішим з усіх мистецтв» і переконливо доводив, що «педагогічна практика без теорії — те ж саме, що знахарство в медицині».

         Повернувшись з-за кордону, Ушинський доклав усіх зусиль до завершення великого видання — психолого-педагогічного і філософського тритомового твору «Людина як предмет виховання». Але внаслідок перевтоми стан його здоров’я значно погіршився. В травні 1868 року він поїхав до Криму на лікування, але доїхав лише до Києва і був змушений повернутися у хутір Богданку, де пробув літо. Зиму ж 1869 року він перебував у Петербурзі.

         У лютому 1870 року вчений вибрався на лікування в Італію, але знову змушений був зупинитися у Відні, там захворів і повернувся до Криму. У вересні цього ж року прибув до сім’ї на хутір Богданку, тут його зустріла страшна звістка — старший син трагічно загинув.

         «Після такого удару, — писав тяжко хворий Ушинський у листах до друга Пугачевського, — здоров’я моє остаточно зруйнувалося, і я не маю вже сил, щоб повернутися до Петербурга. Ледве дістався з родиною до Києва, де тепер лежу хворий, і, якби трохи поправитися, то поїду в Крим, а родину думаю влаштувати в Києві назовсім, купивши для цього будинок… Чи побачимось? Навряд. Моє багатостраждальне життя, здається, вже вичерпане. Поспішаю як-небудь влаштувати сім’ю на постійному місці, бо страшно й подумати, які безпорадні вони залишаються».

         Дуже жаль, що Костянтин Ушинський прожив коротке життя. Хвороба легенів стала фатальною для нього. У жовтні 1870 року Ушинський разом з синами виїхав до Криму, але в дорозі застудився, захворів на запалення легенів і зупинився в Одесі. Стан здоров’я значно погіршився. Через кілька днів до нього приїхали дружина і доньки. Він попрощався зі своїми рідними і ввечері 3 січня 1871 року тихо помер.

         Газета «Одеський вісник» писала: «… В Одесі не знайдеться жодного вчителя, жодної освіченої людини, жодної матері, яка дбає про своїх дітей, кому не було б відоме ім’я Костянтина Ушинського. Без усякого сумніву кожний з них готовий був би зробити все можливе, щоб утамувати муки страдника». Це свідчення всенародної шани.

         Як і  Тарас Шевченко, Костянтин Ушинський, будучи тяжко хворим, заповідав поховати його на схилах Дніпра-Славути. Труну з тілом Ушинського 9 січня 1871 року було перевезено до Києва. Поховано його у мальовничому і святому місці Видубецького монастиря під старезним каштаном.

         Відомо, що поруч з могилою К.Ушинського була похована і його дружина Надія Ушинська, яка прожила 83 роки, і його онука Олена. На жаль, ще в 1936 році ці могили, як і багато інших, було знищено і через них прокладено асфальтову алею… Тяжко це усвідомлювати. Велич геніїв людства полягає не тільки в тому, що вони вражають силою свого інтелекту, силою своєї волі й характеру, значенням своїх наукових відкриттів і своєї діяльності. Велич їх полягає також і в тому, що вони продовжують жити разом з нами, жити серед нас.

         Ми можемо пишатися з того, що українець Костянтин Ушинський став великим педагогом, учителем не тільки російських і українських педагогів. У нього вчилися й найкращі грузинські, вірменські, фінські, татарські й болгарські педагоги.        

         А нам, рівнянам, цікаво знати, що на Рівненщині, в с. Рясники Гощанського району, похована невістка видатного педагога Марія Миколаївна Ушинська (1859-1903). Син Ушинського Костянтин Костянтинович з дружиною мешкав у Рясниках наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. Очевидно, Ушинські оселилися тут після смерті батька –
К. Д. Ушинського. Їхній маєток досьогодні не зберігся, але місцеві жителі розповідають, що на місці, де він розташовувався, часом досі виорюють уламки цегли...

         Чоловік Марії Ушинської, переживши дружину на півтора десятиліття, загинув 1918 року в часи післяжовтневих заворушень та громадянської війни, а онучка видатного педагога Маріамна Костянтинівна Ушинська разом із сином Дмитром, який доводиться Костянтину Ушинському правнуком, 1944 року  виїхала за кордон. Там Дмитро Поспеловський став доктором наук, професором, відомим як фахівець з історії православної церкви. Після розпаду СРСР приїжджав з лекціями до духовних навчальних закладів Росії та Білорусі. Дмитро Володимирович Поспеловський також відвідував і могили предків на Рівненщині, які досі доглядають жителі села Рясники [7].

 

         Тож згадаючи добрим словом видатного педагога Костянтина Ушинського, який відіграв велику роль у розвитку освіти, школи і педагогічної думки і якого УРЕ (т. 11, 1984 рік) зараховує до «російських педагогів-демократів, основоположників вітчизняної наукової педагогіки й народної школи в Росії…», замовчуючи той факт, що у 30-х роках в радянській педагогіці його називали реакціонером, з 40-х років «видатним вітчизняним» педагогом, а в 1945 році Раднарком запровадив медаль імені Ушинського…

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Брунер Дж. Психология познания / Дж. Брунер. - М. : Прогресс, 1977.
– 412 с.

2. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения : в 6 т. – Т. 1. О народности в общественном воспитании / К. Д. Ушинский. – М. : Педагогика, 1988. – 416 с.

3. Ушинський К. Д. Твори : в 6 т. Т. 2. Звіт про відрядження для огляду закордонних жіночих закладів колезького радника К.Ушинського / К. Д. Ушинский. – К. : Радянська школа, 1952. – 560 с.

4. Ушинський К.Д. Твори : в 6 т. Т. 2. Методичні посібники та матеріали до «Родного слова» / К. Д. Ушинский. – К. : Радянська школа, 1952. – 560 с.

5. Ушинський К.Д. Твори : в 6 т. Т. 4. Людина як предмет виховання / К. Д. Ушинский. – К. : Радянська школа, 1952. – 518 с.

6. Філіпчук Г.Г. Українознавство в гуманітарній політиці України / Г. Г. Філіпчук // Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства : праці Міжнародної науково-практичної конференції. – К. : Науково-дослідний ін-т українознавства, 2001. – С. 303-305

7. Краєзнавчі матеріали із особистого архіву Зубкевича П. П.

 

Категорія: Статті працівників кабінету | Додав: Natali (26.06.2014)
Переглядів: 1881 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]